Найтемніша ніч - перед світанком. Саме таку ніч ми зараз проживаємо на кінець третього року війни. Зневіра, втома, виснаження, невизначеність. Ворог суне по всіх флангах. Наші партнери жують соплі та продовжують малювати червоні лінії на чорній переораній КАБами українській землі.

«Вижити до ранку» це про тих, хто сьогодні в бліндажах, посадках, окопах по два, три тижні без ротацій, їжі та бк, але їм пообіцяли, що на ранок прийде підмога. Це в якісь мірі і про тих, у кого голова йде обертом від пошуку чергових пікапів, дронів, РЕБів, сіток та окопних свічок, запит на які за три роки не зменшився, а збільшився. Це про тих, хто сьогодні в полоні тримається за останню соломинку надії на звільнення.

Ця пісня - крик душі. Крик, який має почути бог справедливості. І хоча ми знаємо, що його не існує, але все одно кричимо. Так легше стає. Бо кожен ранок таки наближає нашу перемогу. Ми боремось, а значить ми живі. Нам просто треба вижити до ранку